Одним із новачків футбольного клубу «Куликів-Білка» в літнє міжсезоння став півзахисник Роман Лісовик. Він швидко адаптувався в новому колективі та створив серйозну конкуренцію за місце в основному складі команди. Ба більше, двічі вийшовши на заміну, Роман забив свої дебютні голи в Першій лізі ПФЛ. На його рахунку – результативні удари в матчах проти «Агробізнесу» (перемога 5:1) та «Колоса-2» (перемога 5:0).

Після виїзної перемоги «Куликова-Білки» над житомирським «Поліссям-2» (4:2) Роман розповів про свій футбольний шлях, виступи за «Динамо» та «Карпати», період у «Скалі 1911», адаптацію в новій команді й амбіції на майбутнє.

Романе, ти родом із села Росоша Вінницької області. Як познайомився з футболом?

У футбольну секцію мене привів друг нашої сім’ї. Він відвіз мене до районної ДЮСШ, де я провів кілька тренувань. Мені сподобалося, я загорівся футболом. Тоді мені було сім-вісім років. Першим тренером був Василь Чигур, який сказав, що в мене непогані дані.

Ти пройшов футбольні школи різних клубів. Який етап став найважливішим у твоєму становленні як футболіста?

Це УФК-«Карпати». Там під керівництвом Володимира Беззуб’яка я отримав ігрову практику, відчув упевненість і, найголовніше, зрозумів, що зростаю як футболіст. Володимир Йосипович багато мені дав.

На яких позиціях ти починав грати у футбол?

У ДЮСШ я починав як центральний нападник. Згодом зрозумів, що на цій позиції не дуже прогресую, тому мене почали використовувати як правого вінгера. Звісно, можу зіграти на фланзі атаки як справа, так і зліва.

Як ти потрапив до академії київського «Динамо»? Які враження залишилися від цього періоду?

Тоді я виступав за вінницьку «Ниву», де провів хороший сезон. Мій перший тренер Василь Чигур сказав, що є можливість поїхати до Києва на перегляд. Спочатку я потрапив до місцевого училища фізкультури, а після серії вдалих матчів мене запросили до «Динамо».

Там я провів небагато часу – величезна конкуренція дала про себе знати. Чи реально було закріпитися? Мабуть, так, але було дуже багато нюансів, про які не надто хочеться говорити.

Що означав для тебе перехід до системи «Карпат»?

Це був найважливіший крок і один із визначальних етапів у моєму житті. Я розумів, що школа «Карпат», як і «Динамо», перебуває на високому рівні. Мені було приємно там перебувати й захищати кольори клубу. На той час «Карпати» стали для мене сім’єю.

Як відбувся твій перехід від юнацького до дорослого футболу?

Можна сказати, що безболісно. Тоді цей етап проходило чимало гравців, із якими я виступав у чемпіонаті ДЮФЛ або U-19. Тому великої різниці не відчував.

Хто з тренерів «Карпат» найбільше вплинув на тебе як на футболіста?

Мабуть, Роман Гнатів. Він давав мені достатньо ігрового часу. Разом із ним я рухався вперед, здобуваючи впевненість і досвід.

У 2019 році ти отримав виклик до збірної України U-19. Які емоції пережив тоді?

Був дуже здивований і водночас дуже радий. Кожен футболіст чекає такого моменту. Нам дали можливість проявити себе. Це був класний період із чудовими зборами.

На жаль, більше мене не викликали, але запам’яталися матчі проти Іспанії, Франції та країни, яку не хочу називати. Проти Іспанії та Франції я грав в основному складі.

У 2021 році ти став гравцем «Карпат» із Галича. Що змінилося для тебе після цього переходу?

Я б не сказав, що щось змінилося. Це була одна структура. Тоді в команді грали Андрій Бей, Олег Береза, Тимофій Калинчук та інші.

У 2023 році ти став гравцем «Скали 1911». Чому обрав саме цей варіант?

Після початку повномасштабного вторгнення з командами було трохи складно. Я не міг вчасно отримати відкріпний лист від «Карпат», тому певний час змушений був грати на обласному рівні. Це була команда «Вільхівців» з Івано-Франківської області.

Там я розумів, що можу грати на вищому рівні. Дуже хотів повернутися у великий футбол і ще пограти на професійному рівні. Саме у «Вільхівцях» мене помітив Микола Василишин, який і запросив на перегляд до «Скали 1911».

Так я став гравцем стрийської команди. Мені все підійшло, адже моя дружина також родом зі Стрия. Це була чудова можливість бути поруч із сім’єю.

Перший період видався непростим, оскільки я не мав достатньо ігрового часу, через що втрачав упевненість. Але команда була сильною, з дуже хорошим підбором гравців. Коли до неї прийшов Роман Гнатів, я став гравцем основного складу.

Мені вдалося стати найкращим бомбардиром команди. За три сезони я забив 19 голів, але, відверто кажучи, не був повністю задоволений цим показником. Вважав, що за цей період міг зробити на футбольному полі більше результативних дій.

Час, проведений у Стрию, згадуєш із позитивом? Наскільки додав як футболіст за цей період?

Так. Якщо говорити про останні сезони, то я однозначно додав. «Скалу» згадую з позитивом, адже там познайомився з людьми, з якими товаришую й досі. Це Іван Жуміга, Максим Мацієвський, Ігор Воробяк, Іван Пастух та Денис Завгородній.

У чому, на твою думку, ти змінився як футболіст у «Скалі 1911»?

Думаю, що став креативнішим і розумнішим на полі. У Другій лізі, якщо маєш постійну ігрову практику, то набираєшся досвіду, а твій рівень як футболіста зростає.

Як виник варіант із переходом до «Куликова-Білки»?

Коли «Скала 1911» грала домашній матч проти «Куликова-Білки» саме в Куликові, мені сказали, що за мною спостерігатимуть. Попри поразку з рахунком 0:3, я тоді зіграв непогано.

Через кілька днів мені зателефонували, і це стало першим кроком до переходу в «Куликів-Білку». Інших варіантів я тоді навіть не розглядав, тим більше що команда підвищилася в класі, а в її складі були мої друзі – однокласник Тимофій Калинчук та Андрій Лебеденко. Згодом до команди приєднався і Руслан Мальський.

Як пройшла адаптація в команді?

Якщо вона й була, то минула дуже швидко. Команда прийняла мене дуже добре.

Старт сезону в нас виявився фантастичним. Як новачки чемпіонату, ми дали бій багатьом досвідченим командам цього дивізіону. Багато хто не очікував від нас такого результату. Своєю працею ми заслуговуємо бути там, де перебуваємо зараз.

Ти двічі забив після виходу на заміну. Що відчував у ці моменти?

В обох матчах мені вдалося забити п’ятий гол команди (сміється). Я був дуже щасливий. Ці голи були потрібні мені, щоб відчути впевненість.

Не сказав би, що вони стали ключовими для команди, але я також доклав частинку себе до загальної перемоги. Емоції були неймовірні.

На що, на твою думку, може претендувати команда в Першій лізі цього сезону, зважаючи на успішний старт?

Думаю, що можемо боротися навіть за місце в трійці найкращих команд.

Хто твої головні вболівальники на домашніх матчах?

Це моя сім’я – дружина Софія та чотиримісячний син. Чи стане він футболістом? Я б хотів, а от дружина не дуже підтримує таку ідею (сміється).

Які свої якості вважаєш найсильнішими на футбольному полі?

Швидкість і дриблінг.

Над чим тобі ще потрібно працювати?

Над грою в захисті. Мені важко дається гра в обороні, я корисніший в атаці. Сподіваюся, що зможу якомога швидше це покращити.

Хто з футболістів був для тебе прикладом у дитинстві?

Мені завжди подобався Мессі. Свій стиль гри я пов’язував із його манерою: маленький, швидкий, із хорошим дриблінгом. Звісно, з ним ніхто не зрівняється, тому він мені й подобається як футболіст.

Ким бачиш себе після завершення футбольної кар’єри?

Хотілося б і надалі працювати у футболі, можливо, займатися тренерською діяльністю. Мені подобається працювати з дітьми, і такий досвід я вже маю.

Це було під час моїх виступів у «Вільхівцях». Тоді я працював футбольним тренером в івано-франківському ліцеї «Вікторія».

Яка твоя головна футбольна мета зараз?

Довести, що я конкурентоспроможний гравець і можу виступати в основному складі. Звісно, дуже хотілося б дебютувати в УПЛ.

Чим захоплюєшся, окрім футболу?

Переважно проводжу час із сім’єю. В інших випадках зустрічаюся з друзями.

Наостанок хотів би подякувати нашим захисникам і захисницям, завдяки яким ми сьогодні можемо грати у футбол і дарувати радість уболівальникам у цей складний час. Також дякую нашим уболівальникам, які приходять на домашні матчі та женуть нас вперед.

Інформаційний центр ФК «Куликів-Білка»