Владислав Семотюк безболісно влився у новий колектив і в більшості матчів нового сезону виходив в основному складі. Завжди виконує великий обсяг роботи, багато працює на відбір і за можливості допомагає команді в атаці.

У складі «Куликів-Білки» Владислав уже встиг оформити перший у кар’єрі дубль – у матчі проти своєї колишньої команди «Прикарпаття-Благо». Про адаптацію в новому клубі, дебют в УПЛ, найскладніший період кар’єри, футбольні амбіції та багато іншого – в інтерв’ю з Владиславом Семотюком.

Владиславе, як у тебе виник варіант перейти в «Куликів-Білку»?

Адаптація загалом пройшла добре. З деякими хлопцями я вже був в одній команді, з деякими перетинався на футбольних полях.

Для мене важливим був дзвінок від головного тренера Сергія Атласюка, який розповів про перспективи команди та клубну інфраструктуру. Я приїхав до Куликова, зустрівся з керівництвом клубу, усе оглянув та обдумав.

Не приховую, що в мене ще були пропозиції з Першої ліги, тому рішення приймав не одразу. Найбільше підкупило те, що Сергій Вікторович зателефонував особисто.

«Куликів-Білка» – молода команда, тому мені хотілося все побачити наживо та поспілкуватися з керівництвом. Коли вже підписував контракт, мене все вразило та влаштувало.

Зараз уже є розуміння того, що ти прийняв правильне рішення?

На сто відсотків. Дякую Богу, що так усе склалося. Я радий, що знаходжуся в такому колективі, з такими тренерами та гравцями.

Вважаю, що в команди й у гравців є прогрес, тому в цьому плані я задоволений максимально.

Коли підписував контракт, чи були думки, що команда може бути не високо в турнірній таблиці, зважаючи на статус дебютанта?

Такого не було, оскільки я бачив, як працюють тренери та хлопці. Окрім того, цього року Перша ліга більш-менш рівна, немає очевидних фаворитів.

Навіть зараз, якщо подивитися на турнірну таблицю, є розуміння, що кожен може вилетіти й кожен може зайняти перше місце. Усі команди більш-менш однакового рівня. Комусь щастить більше, комусь менше.

Як тобі старт команди в чемпіонаті?

Супер. Сергій Атласюк казав, що нам важливо вдало стартувати в чемпіонаті, а саме перемогти в першому матчі харківський «Металіст». Нам це вдалося.

Переламали хід матчу за хвилину. На жаль, пропустили від «Вікторії», зараз знову, як на мене, незаслужена поразка від «Локомотива».

Загалом за грою, думаю, все добре. Є малюнок гри. Вважаю, доволі хороший старт чемпіонату.

Ти забив два голи своїй колишній команді «Прикарпаття-Благо» і не святкував їх. Цей матч для тебе був особливим?

Так, можна сказати, що особливим. У мене була пропозиція від команди з Івано-Франківська, але ми не дійшли до спільного знаменника.

Загалом приємно було грати проти «Прикарпаття-Благо», оскільки там я провів три сезони. З іншого боку, була мотивація показати себе, щоб перемогла моя команда.

Що цікаво, рівно рік тому, коли я був ще гравцем «Ворскли», у цей самий день на календарі я забивав команді ЮКСА.

Ти родом з Івано-Франківська. Як там розпочинався твій футбольний шлях?

Починав в івано-франківському «Спартаку». У 12 років я поїхав до РВУФК у Києві – на той час це було Республіканське вище училище фізичної культури.

П’ять років грав і навчався далеко від дому. Звісно, непросто було переїжджати в 12 років, спочатку сумував за домом. Дякую батькам, що мене відпустили.

Дуже радий був на грі з «Локомотивом» побачити мою виховательку з училища Ірину Шеремету, яка п’ять років мене вчила і багато чого мені дала.

В училищі я провчився від першого до останнього року. Там, можна сказати, адаптувався до самостійного життя. Туди мені запропонував перейти тренер Владислав Гуменюк. Він дав мені сильну футбольну школу, за що йому вдячний. А першим тренером у «Спартаку» в мене був Ігор Гогіль.

Як складалася кар’єра після РВУФК?

Півроку грав за івано-франківську «Ніку». Там був тренер із кам’янської «Сталі», який дав мені зрозуміти, що в разі успішної гри я перейду до «Сталі».

Спочатку грав у дублюючому складі «Сталі», після чого поїхав у київський «Арсенал».

Після відставки італійця Фабріціо Раванеллі команду на два тижні прийняв Владислав Гуменюк. Мені у 17 років вдалося дебютувати в УПЛ проти київського «Динамо» під його керівництвом.

Які спогади?

Як комп’ютерна гра (сміється). Вийшов в основі. Тоді грав проти Циганкова, Сидорчука, Бурди та інших класних виконавців. У цьому матчі поступилися з рахунком 0:1. Загалом в УПЛ я зіграв близько 30-ти матчів.

За «Арсенал» ти забив у Кубку України…

У матчі проти «Черкащини» я забив і віддав гольову передачу. На 80-й хвилині мене замінили, ми вигравали з рахунком 2:0.Вийшов із душу – і вже було 2:2. У додатковий час ми ще й програли…

У Першій лізі за «Прикарпаття» ти зіграв 69 матчів. Чи можна сказати, що цей період – один із найважливіших у кар’єрі як етап становлення футболіста?

Так. Додому повернувся після «Арсенала». Володимир Ковалюк мені багато довіряв і давав змогу показати себе на дорослому рівні.

Там я точно виріс у мужньому плані. Та Перша ліга, що була тоді, і та, що зараз, трішки відрізняється.

У твоїй кар’єрі були ще «Кривбас», «Минай» та «Рух». Що дав досвід виступів у цих клубах?

Від кожного тренера щось беру своє, оскільки сам хочу стати тренером.

У «Кривбасі» не все було ідеально, хоча по ходу сезону зміг цей шанс собі завоювати. Завершив сезон уже як гравець основного складу. Юрій Вернидуб мені довіряв, хоча завоювати його довіру було непросто.

В одному матчі проти «Олександрії» я отримав червону картку за небезпечний підкат, після чого Юрій Вернидуб уже не давав мені багато шансів.

Взимку я перейшов у «Минай», який очолив Желько Любеновіч. Команда йшла на останньому місці в УПЛ, боролася за виживання.

У «Минай» поїхав із моїм товаришем Денисом Устименком, який зараз грає за «Оболонь». За «Минай» ми тоді видали хороший відрізок. За нас говорили більше, ніж за «Кривбас», який став бронзовим призером.

Нас багато хто відзначав, ми видавали матчі, які збирали дуже багато переглядів.

Якщо брати за набраними очками саме друге коло, то «Минай», уявіть собі, у тому чемпіонаті був четвертим. Ці пів року в УПЛ були казковими, навіть незважаючи на те, що «Минай» вилетів.

З «Миная» я повернувся в «Кривбас», але мене не взяли навіть на збори, після чого опинився в «Русі» в оренді. Втім, належної довіри від Віталія Пономарьова в мене не було. Ймовірно, на той час була ставка на своїх виконавців з академії «Руху».

Перед «Куликів-Білкою» у тебе був ще «Пробій» та «Ворскла»…

З УПЛ йти у Другу лігу – такий собі контраст. У кар’єрі найбільше боюся бути без футболу, тому пішов на цей крок.

У цій команді грав мій кум Роман Борисевич. Було дуже приємно, коли ми виграли Другу лігу. Тоді ні разу не пошкодував, що перейшов до цієї команди.

Перехід у «Ворсклу», здавалося б, – це перехід на вищий рівень, однак…Прийняв команду Желько Любеновіч, з яким я працював раніше. Коли приїхав у «Ворсклу», Любеновіча через кілька днів уже не було. Те, що творилося в команді, він не захотів терпіти, але нам сказав залишитися, мовляв, усе буде добре.

На жаль, нічого доброго там не було – ні у футбольному плані, ні у фінансовому. Взимку це була катастрофа. Ми тренувалися на снігу, півтора місяця просто бігали по колу стадіону, нам не платили, а треба було за щось жити, знімати квартиру. За період зборів ми не зіграли жодного контрольного матчу.

Вже було видно, що це початок кінця. Мені не хотілося бути без футболу, оскільки якщо пропадеш на півроку, про твоє існування швидко забудуть. Грав заради свого майбутнього.

Будучи гравцем ФК «Куликів-Білка», починаєш цінувати деякі речі, яких не було у «Ворсклі». У Полтаві ти не думав про футбол. Було складно психологічно, ти думав, як прожити день.

Розкажи, на якій позиції тобі грати найкомфортніше, на яких позиціях грав у кар’єрі?

Найкомфортніше – у центрі. Немає різниці, де саме. Колись грав крайнього «хава» за «Прикарпаття», за дубль «Сталі» грав крайнім захисником. На професійному рівні при захисних планах грав третього центрального захисника.

Більше любиш працювати на оборону чи атаку?

І туди, і туди. Якщо грати нижнього опорного, то розумію, що від мене будуть залежати підбирання, відбори.

Якщо це умовна позиція «десятки», то мені треба загострювати. До кожної гри готуюся індивідуально по-своєму, розуміючи, що мені потрібно робити на футбольному полі.

Яку свою футбольну якість вважаєш найсильнішою?

Мабуть, читання гри, бачення поля і характер.

Хто був футбольним кумиром у дитинстві?

Фанатів від Кріштіану Роналду, а раніше – від Роналдіньо.

Який матч у кар’єрі згадуєш найчастіше?

Є кілька таких матчів, але згадаю два. Перший – це матч «Ворскла» – «Минай». За три тури до фінішу «Минаю» потрібно було набрати дев’ять очок, щоб потрапити в зону перехідних ігор. Це був перший «фінал» із трьох.

Ми програвали з рахунком 0:2. На 75-й хвилині почалася повітряна тривога. Ми стали в коло, де отримали серйозний заряд від тренера з фізпідготовки. Він сказав, що в нас вірить, і навіть заплакав.

На 90-й хвилині матчу рахунок був уже 2:2. На 98-й ставлять пенальті у наші ворота. Підходжу до воротаря Кемкіна і кажу йому: «Казку можеш зробити тільки ти, ми вже безсилі».

Кемкін відбив пенальті, ми побігли в контратаку, а арбітр дав свисток і сказав перебити 11-метровий. Уявіть собі, що було в нас всередині… Желько Любенович навіть хотів забрати команду з поля.

«Ворскла» з другої спроби не забила, після чого ми побігли в контратаку і заробили свій пенальті. А це вже 90+12-та (!) хвилина. Ми виграли 3:2 і залишили шанси на порятунок в УПЛ.

Ще один матч, який згадаю, – це «Куликів-Білка» – «Прикарпаття-Благо». Я ніколи не забивав два голи в одному матчі…

Які у тебе цілі на цей сезон? Як тобі підтримка вболівальників на домашніх матчах і хто тебе підтримує особисто?

У кожному матчі набирати бали. Але маю амбіції повернутися в УПЛ. Знаю, що ще можу і хочу цього.

Щодо вболівальників, то з Другою лігою є контраст. Хлопці казали, що в другій лізі було менше вболівальників, аніж зараз. Коли команда виграє і показує хороший футбол, то їм хочеться ходити на матчі. У Першій лізі вболівальники женуть нас уперед, за що хочу їм подякувати.

На трибунах мене підтримує наречена, а трансляції дивляться батьки, сестра та її чоловік.

І наостанок дякую нашим захисникам та захисницям, завдяки яким ми можемо грати у футбол, а вболівальники на трибунах можуть переключитися від складних новин нашого сьогодення.

Слава Україні!