Один з новачків ФК “Куликів-Білка” у зимове міжсезоння – Микола Квасний. Він – захисником з досвідом ігор на професійному рівні, в тому числі і в УПЛ. У нашому інтерв’ю Микола ділиться враженнями від перебування у новому колективі і не тільки.

Миколо, розкажи, хто тебе запросив до футбольного клубу «Куликів-Білка»? Чому врешті-решт вирішив зупинитись саме на цьому варіанті?
Розмови почалися ще на початку літа, але тоді ще не змогли домовитись, оскільки я вів перемовини з «Лівим берегом» і «Металістом-1925». Підтримував форму вдома в Стрию. Тоді зацікавилась також і місцева «Скала-1911», але я насправді розглядав варіанти з більшими амбіціями. Хотілося перейти в команди, перед якою стоять високі завдання. Зрештою, я таку команду знайшов, тож дуже радий приєднатися до «Куликова-Білки». З нетерпінням чекаю офіційних матчів чемпіонату, щоб виконувати з командою поставлені цілі.

Якою була твоя перша думка про колектив?
Я побачив, що це хороша атмосферна команда з якісними молодими та досвідченими футболістами. З деякими гравцями разом грали в попередніх клубах, з деякими зустрічалися на полі як суперники. Багато хороших знайомих з Львівської області. Донедавна я грав за «Агробізнес», де Олександр Чижевський зібрав боєздатну команду майже з усієї Львівщини. Тож у «Куликові-Білці» схожий типаж формування, хоча є й хороші гравці з інших регіонів.

Ти зіграв за команду на Відкритому турнірі ПФЛ. Як тобі виступ «Куликова-Білки» на цьому турнірі і наскільки зміг під час нього адаптуватися до вимог Богдана Костика?
Будемо відверті, турнір насправді був цікавим, але варто розуміти, що хлопці були трохи виснажені після великої частини сезону. Тому, можливо, хтось думками міг бути у відпустці, морально готувався до відпочинку. Проте, всі ми професіонали і розуміємо, що коли клуб заявляється на певний турнір, треба виходити на матчі та викладатися на повну. Для мене ці матчі точно були важливими, для інших гадаю також.

Щодо адаптації, то у футболі основне старатись не допускати помилок і робити все, що від тебе вимагається. Це я й робив на початку, а потім у процесі справи починав розуміти партнерів по команді і що хоче на полі бачити тренер.

Минулий сезон ти провів у складі «Агробізнеса», який тоді поновив виступи в Першій лізі. Як тобі період в команді Олександра Чижевського?
Для мене це хороший проміжок часу в кар’єрі. Олександр Арсенійович зібрав хлопців, які були по-справжньому голодні до футболу. Більшість із них грали в аматорських чемпіонатах і тоді їм випав шанс проявити себе на професійному рівні – ще й одразу в Першій лізі. Вважаю, що в «Агробізнеса» сформувався чудовий колектив. У команді всі поважали один одного. Спочатку до хлопців треба було достукатися та правильно пояснити, що це вже не область – тут вимагається рівень. Усі швидко зрозуміли вимоги та відчули, що на такому рівні вони ні в чому майже не поступаються суперникам. Показали хороші результати і вийшли до «чемпіонського» раунду чемпіонату.

Ти зіграв за низку українських клубів. Який етап кар’єри є для тебе найбільш пам’ятним і де почувався найкомфортніше?
За здобутим досвідом для мене всі періоди кар’єри є пам’ятними. Якщо говорити про час, коли я найбільше зміг для себе почерпнути і навчитись, то це період у полтавській «Ворсклі». Тоді був мегакрутий чемпіонат України, я тренувався, проводив час і грав на полі з видатними українськими футболістами.

Перед цим був також дуже цікавий досвід виступів за сімферопольську «Таврію». Це був 2014-й рік, чемпіонат ще сильніший. Потрапити в команду УПЛ вартувало значних зусиль. Це був неймовірний час, коли я грав з сильними гравцями та отримував задоволення від кожного матчу чи тренування.

Відомо, що в той час «Таврія» переглядала майже сімдесят гравців і підписала в підсумку лише сімох, серед яких були і Ви…
Спочатку я їхав на перегляд до молодіжної команди «Таврії». Так, за весь час справді переглядали до сімдесяти футболістів. Це цікава була історія. Щодня автобус приїжджав і від’їжджав – одних привозили, а других відвозили назад (сміється). Я приїхав на початку зборів, так і залишившись у команді згодом. Кожен день був на вагу «золота»: з постійним хвилюванням, оскільки не був упевнений, чи залишуся ще хоча б на завтра. Дякувати Богу, в мене все склалося добре.

У «Таврії» я здобув великий досвід. Познайомився з відомими людьми, було багато хороших історій, зокрема з тренером молодіжки Адамом Седлером, який згодом став чемпіоном АПЛ з «Лестером», будучи тренером з тактики, а зараз працює в штабі шотландського «Селтіка». Адам Седлер – дуже крута людина. Він розповідав мені історію, що коли взяв мене в команду, то на тренувальних зборах в матчах із сильними суперниками давав мені мінімум часу, щоб перевірити мій характер і ставлення до роботи. Як згодом він сказав, йому сподобалось моє бачення, як я аналізував та адекватно сприймав. Це Седлер розповів мені перед заключною грою чемпіонату, в якій дав змогу вийти зі старту. Тоді я зіграв весь матч і ми перемогли харківський «Металіст». Після гри він сказав мені: «Я прошу вибачення за те, що помилявся раніше, але найголовніше це те, що ти все-таки можеш робити більше». Потім я зіграв ще кілька матчів, після чого мені запропонували тренуватись із першою командою. Та й загалом при Седлері я зіграв чимало матчів основному складі команди. 

У 2014-му році ти грав за молодіжний склад Таврії, долучався до тренувань з першою командою. Але на той час припала анексія Криму. Що відчував під час цих подій і чи було розуміння, що відбувається навколо?
Розуміння прийшло з часом, ми бачили все на власні очі. Залишався місяць до початку матчів. Пам’ятаю, що нам дали кілька вихідних і додому поїхали ті гравці, які проживали недалеко від Криму. Нас залишилось на базі четверо людей. Попри нашу базу їхали танки, пролітали вертольоти. Ми не знали, що робити. Приїхали потім до міста, а воно вже під контролем не нашої країни, прапори на формі військових російські. Керівники клубу не брали слухавку, а тренери відповідали такими цитатами, що навіть згадувати не хочеться.

Через деяких час на базу приїхало все керівництво. Нас заспокоювали, казали, що все добре. Я мав дебютувати за основну команду, але перші переїзди були тяжкими через контроль на блокпостах. Мене перевіряли найбільше. За три тури до кінця чемпіонату я залишив розташування команди, мені допомогли доїхати додому. На жаль, мій дебют так і не відбувся.

Коли «Таврія» ще грала в чемпіонаті України, деяким гравцям пропонували перейти до чемпіонату країни-агресора і навіть прийняти їхнє громадянство. Звісно, пропонували хороші умови. В мене було своє і вважаю, правильне, розуміння. До того ж я із Заходу України, бачив всю ситуацію на власні очі. Тож вирішив, що найкращим варіантом було повернутися додому.

Також у тебе є досвід виступів за рівненський «Верес» в УПЛ. Оціни цей період в кар’єрі. Тоді активно знімався серіал «Футболіст» Дмитра Поворознюка. Як тобі досвід зйомок і чи додавало це впізнаваності або, можливо, відповідальності?
Досвід зйомок був дуже класним, оскільки футболісти стали ближчими до вболівальників і глядачів. Люди отримали більше розуміння щодо кар’єри гравця, побачили, що це не лише тренуватися і грати. Це було позитивно для клубу і для кожного з нас. Загалом якщо говорити про «Верес», то дуже вдячний тренерському штабу Юрію Вірту за можливість бути в команді. Класно було зіграти на новому стадіоні. Я зіграв у першій грі на оновленому «Авангарді» проти «Руху». Люди чекали на цю подію роками і нам випала честь представити команду міста на сучасній арені. Шкода, що тоді зіграли внічию і втратили можливість перемогти. Для себе я проаналізував, що досвід у «Вересі» був складним для мене. В інших командах в мене було більше ігрового часу, а в Рівному все склалося по-іншому. Багато на що не отримував відповіді, з чимось важко було змиритись.

Чи стежив за виступами «Куликова-Білки» до переходу? Що ти знав про команду раніше?
Цікавився командою, хоча уважно не стежив за виступами. Знав, що з «Куликова» і «Білки», коли вони грали на область, багато гравців перейшло до професійних команд. З більшістю з них я часто спілкувався і всі з теплотою згадували ці колективи. Після об’єднання «Куликів-Білка» йде тільки вгору. Чудово, що команда показує амбіційний футбол і змагається серед професіоналів. Це все завдяки керівництву, тренерам і вболівальникам, які хочуть бачити себе у великому футболі та виконувати в ньому високі завдання.

Чи є в тебе мрія забити гол в офіційних поєдинках?
Насправді мені вдалося забити гол у Першій лізі, але його не записали на мене. Хотів колись дуже забити в УПЛ, це було б мегакруто. Я не люблю говорити, що в мене позиція не для голів. Кожен може виконувати атакувальні та захисні функції. Головна суть для мене – принести команді користь. Завжди хочеться здобути результат і щоб команда чудово відіграла. Але якщо в переможному матчі я заб’ю гол чи віддам асист – мої позитивні емоції тільки подвояться.

Інформаційний центр ФК “Куликів-Білка”