Одним з новачків нашої команди у літнє міжсезоння став нападник Данило Пилипчук. Коли Данило підписував дворічний контракт, на той час йому було лише 16, втім за кілька днів молодому нападнику стукнуло 17. За нашу команду Данило дебютував у матчі першого попереднього раунду Кубка України і в цьому матчі забив гол у серії пенальті. Граючи за «Куликів-Білку», Данило забив з гри свій перший професійний гол у ворота городенківського «Пробою» уже у матчі другого попереднього раунду Кубка України, а перші голи у другій лізі Данило оформив у матчі проти івано-франківської Ревери 1908. У цьому матчі наша команда перемогла з рахунком 4:1. Про свій шлях у футболі та перехід з «Карпат» U-19 у «Куликів-Білку» Данило розповів в інтерв’ю інформаційному центру.

Данило, нікому не секрет, що тебе у футбол привів батько. Розкажи як це було (Павло Пилипчук – відомий спортивний журналіст – Авт.).

Батько подарував мені любов до футболу, оскільки все життя провів у спорті. Починав тренування у Володимира Щерби та Геннадія Погорільця. Вони були моїми першими тренерами, якщо ним не вважати батька. Мені було шість. З того часу почав активно займатися футболом. Звісно, спочатку багато чого не вдавалося, оскільки я був маленьким пухкеньким хлопчиком і тоді ніхто в мене не вірив.  

Батько багато працював над мною. Він у спорті є найголовнішою моєю фігурою. Він хоч і не професійний тренер, але він багато був у футболі та легкій атлетиці. Якраз над легкою атлетикою ми багато працювали. Він мене ганяв по-хорошому (сміється). В футболі він мене вчив жонглювати м’ячем. Одного разу коли були на морі, він був впевнений, що я вмію це робити, але коли побачив як я це роблю, то взявся за голову. Був момент, що мене заставив набивати 50 разів. Мовляв, якщо це не зробиш, купатися не підеш. За це я йому завжди буду вдячний, хоча раніше думав навіщо він мене заставляє це робити.

Як розвивалася твоя дитяча футбольна кар’єра?

З п’ятого класу мене забирали у спецклас карпатівської школи, однак я пішов до академії Мирона Маркевича у Винники. Перед поступленням в ЛФКС (Львівський фаховий коледж спорту, раніше ЛУФК – Львівське училище фізичної культури) грав за червоноградський «Рочин». Тоді моїми тренерами стали Микола Степований та Володимир Сементух. Це тренери, які почали мене залучати як нападника. Раніше грав на позиції оборонця. За «Рочин» на позиції нападника почав забивати на аматорських турнірах, також активно грав за цю команду у футзал.

В 12 років поступив уже в ЛФКС. Тренер Тарас Павліш, як на мене, відіграв ключову роль у моєму житті. Тарас Павліш також почав мене ставити як центрального нападника. З того часу і почалася розвиватися моя кар’єра як нападника. Тарас Павліш – людина, якій я багато завдячую.

За червоноградський «Рочин» ти грав у футзал. Тобі футзал як вид спорту подобався?

Так. Він дуже схожий до футболу, але їх порівнювати не потрібно. Футбол ближчий до душі, але футзал в плані швидкості, техніки і прийняття рішень мені допоміг. Це був хороший досвід.

У восьмому класі ти дебютував у чемпіонаті ДЮФЛ України.

Так, тоді до нашої команди УФК-Карпати U-14 приєднався тренер Олег Родін. В тому чемпіонаті ми стали срібними призерами. Це був успіх, оскільки ми поступилися лише чемпіону України донецькому «Шахтарю». В півфіналі ми перемогли київське «Динамо». У дев’ятому класі було уже ДЮФЛ серед 15-річних, однак ми цей чемпіонат не дограли через повномасштабне вторгнення росії на територію України.

Тоді тренувався з командою «Сталь» з Жешува, але через півроку повернувся до України. Звісно, міг залишатися у Польщі, однак захотів повернутися до України, адже, вважаю, що тут перспективи у мене були більшими, аніж за кордоном. Тоді виїхав з мамою та молодшою сестричкою Устиною до польського міста Ряшів, де мешкає мою старша сестра Оля. І там почав тренуватися з командою «Сталь». Мене відразу після першого тренування взяли в першу команду мого року, адже там було дві групи “А” І “Б”. Але через півроку повернувся до України.

З Польщі ти повернувся до команди УФК-Карпати U-16.

Так. Повномасштабна війна внесла корективи. Замість чемпіонату було проведено лише кубок України у цій віковій категорії. Ми там теж посіли друге місце, у фіналі поступившись УФК «Кривбасу». А перед цим зіграв за збірну України U-16 у Словаччині на чолі з Володимиром Єзерським.

Разом з тренерами Тарасом Павлішем та Олегом Родіним. 

УФК-Карпати U-17 – чемпіони України

Виклик до збірної України став для тебе несподіваним?

Так, але я важко працював для того. Не скажу, що це була конкретна ціль поїхати у збірну. З іншої сторони це було приємно та несподівано. У матчі з Ірландією мені вдалося віддати гольову передачу (Україна поступилася у цьому матчі з рахунком 1:3), а латвійцям вдалося забити гол (Україна перемогла з рахунком 4:0).

У 2024 році за збірну України ти також літав до Китаю (Далянь) на чемпіонат світу з футболу серед школярів. Наскільки пам’ятний для тебе цей турнір, у якому ти забив шість голів, а збірну України посіла підсумкове дев’яте місце?

Мабуть, серед всіх турнірів він найпам’ятніший. Це був зовсім інший світ та емоції. За регламентом з групи виходила лише одна команда. У грі з Китаєм нас засудили, призначивши «лівий» пенальті.  Попри це, досвід здобули хороший.

Чемпіонат світу з футболу серед школярів. Китай (Далянь)

Після «Карпат» U-16 ти потрапив в «Карпати» – 2.

В Другій лізі я не мав достатньо ігрової практики, тому також грав в ДЮФЛ за УФК-«Карпати» U-17. З цією командою нам вдалося стати чемпіонами України і це був неймовірний успіх. У «фіналі чотирьох» ми випередили «Шахтар», УФК «Кривбас» та ДЮСШ «Кривбас». За часів Незалежності ніхто з нашої академії не вигравав ДЮФЛ України. U-17 – це крок перед дорослим футболом, тому вважається дуже престижно виграти чемпіонат України. Також хотілося б такий спосіб подякувати тренерам Тарасу Павлішу та Олегу Родіну. Вони заслуговували на цей трофей.

Чому, на твою думку, у тебе не було ігрової практики у «Карпатах» – 2?

Вадим Сидун тоді активно тренувався і залучався до ігор з першою командою. Вадим старший за мене на два роки. Я йому програвав конкуренцію. На флангах також були хлопці старші за мене, тому було складно пробитися в основу.

У 2023 році ти підписав трирічний контракт з «Карпатами», однак його довелося розірвати. Чи розумів ти тоді, що таке може трапитися з тобою?

На той момент я про це не думав. Я пов’язував своє майбутнє з «Карпатами». Це була дитяча мрія зіграти за «Карпати».

У контрольному матчі «Карпати» U-19 поступилися ФК «Куликів-Білка». Чи міг ти подумати, що зовсім скоро станеш гравцем «Куликова-Білки»?

Тоді не міг про це думати. Але після цього матчу поспілкувалися з тренерами і мій перехід в «Куликів-Білка» став можливим. Звісно, я чув про цю команду, однак не можу сказати, що переглядав кожен матч команди на аматорському рівні.

Батько допоміг з цим трансфером?

Так.

Чи можна сказати, що він – твій футбольний агент?

Я б не сказав агент, думаю, мій представник. Так буде правильніше. На даний момент він відіграє ключову роль у моїх трансферах. Усе йде від спільної розмови.

Як тебе відпустили «Карпати»?

Головному тренеру «Карпат» Владиславу Лупашку вдячний за те, що він посприяв у тому, щоб мене відпустили. Він сказав, якщо я переходжу в професійну команду, то мене відпустить, а якщо в команду U-19, то ні. Керівництво хотіло мене залишити, але рішення вже було прийнято.

Як тебе прийняли у футбольному клубі «Куликів-Білка»?

Скажу одне слово – супер. Колектив – класний, всі на позитиві. Всі тримаються разом, ніхто не ходить групами. Це мені дуже подобається. Якщо тобі щось не вдається, тебе підтримують. Перший тиждень-два було незвично, оскільки попередні п’ять років був в іншому колективі. Можу сказати, що прийняли мене класно.

Ігровий час ти отримав майже одразу. Чи сподівався ти на довіру тренерів? Як оціниш свою роль в тих матчах, а особливо в останньому, де ти забив двічі?

Розумів, що буде ігрова практика, але не розумів скільки. Все залежало тільки від моєї праці на тренуваннях. Дякую тренерам за довіру. Вважаю, що доволі непогано зіграв в тих матчах, але я розумію, що потрібно багато працювати над собою і багато чого вдосконалювати. Звісно, є певні моменти, якими я незадоволений і якими тренери не задоволені, але це нормально. А дубль – це приємна несподіванка та результат праці, яку ніхто ніколи не помітить. Головне, що команда взяла три очки у матчі проти івано-франківської «Ревери» 1908.

Які у тебе плани з футбольним клубом «Куликів-Білка»?

Хочу допомогти команді виконати головне завдання на сезон – вийти до першої ліги України. Дякую нашим Збройним Силам України, які нам допомагають займатися своєю улюбленою справою та робити усе можливе, щоб це завдання ми змогли виконати.

Мало хто знає, що у тебе є велика колекція ігрових футбол багатьох відомих гравців, серед яких, без перебільшення, є зірки світового футболу.

З моєю колекцією футболок пов’язано дуже багато класних історій. В колекцій їх понад 300. Найцінніша футболка – це футболка Гжегожа Крехов’яка з матчу фіналу Ліги Європи «Севілья» – «Дніпро». Визначна футболка з матчу «Шахтар» – «Реал» Дані Карвахаля. Також пам’ятна футболка у мене легенди ірландського футболу Дам’єна Даффа, коли він грав за Мельбурн Сіті. Це ми разом з батьком були з «Дніпром» в ОАЕ на зборах. «Дніпро» грав контрольний матч з «Мельбурн Сіті». У мене в колекції також кілька футболок Олександра Зінченка з Манчестер Сіті та ПСВ. Також пам’ятна футболка Лукаша Градецького, яку він мені подарував в Темпере після матчу Фінляндія – Україна.

Яке у тебе хобі? Чим займаєшся у вільний час?

Це можуть бути фільми та серіали. Займаюся вивченням мов. Досить добре знаю англійську і зараз вчу іспанську. Після ігор можу приїхати в кафе, взяти каву та аналізувати матч. Роблю аналіз своєї гри: конспектую що зробив правильно і що неправильно.

Ти з батьком обговорюєш матчі? Його присутність на трибунах тобі допомагає?

Думаю, що так. Завжди радий всіх рідних бачити на трибунах. Звісно, з батьком можуть бути різні думки на той чи інший епізод, але, вважаю, це нормально. Матчі ми обговорюємо постійно.

Розмовляв Богдан Пастернак, Інформаційний центр ФК «Куликів-Білка»