20-річний фланговий захисник Ілля Поповський, який приєднався до «Куликова-Білки» в міжсезоння, поспілкувався з пресслужбою клубу. Гравець розповів про свої перші кроки у футболі, перемогу в ДЮФЛ України, матчі в Юнацькій лізі УЄФА та початок кар’єри в команді Сергія Атласюка.

В активі Іллі один гол у поточному сезоні. Поповський відзначився переможним взяттям воріт у домашньому матчі 5-го туру Другої ліги проти київського «Атлета» (2:1). Гравець виконав точний постріл на 90+7 хвилині після передачі 15-річного Романа Боднара, що дозволило «Куликові-Білці» здобути тоді звитягу з рахунком 2:1. 

Ілля, перед розмовою про професійну кар’єру хочеться поговорити про те, як починався твій шлях у футболі. Що вплинуло на рішення займатись саме футболом?

Коли мені було п’ять років, батьки відвели мене в Чортківську міську ДЮСШ. Альтернатив займатись іншим видом спорту в мене не було. Мій батько захоплювався футболом, він привив мені футбольну любов. Тому зосередився тільки на цьому виді спорту.

Хто був твоїм першим тренером? Тобі одразу все почало вдаватися у футболі?

Звичайно, не одразу. Спочатку я прийшов до старших хлопців, де першим тренером був Борис Архипенко. З часом став більше тренуватись і працювати над собою, після чого все вдавалось краще. Що мені дав перший тренер? Мабуть, потрібний поштовх до футболу, певну базу знань.

На яких позиціях спершу грав? Як розвивалась твоя кар’єра у дитячому віці?

Від початку грав на позиції правого захисника. Ще мене деколи награвали як центрбека, також ліворуч у захисті. І пригадую матчі на позиції опорного півзахисника. Найкомфортніше, звісно, було грати лівим чи правим захисником.

Далі стартував в ДЮФЛ за чортківський «Кристал». Потім мені запропонували грати за своїх ровесників, через що я вже виступав за ТОДЮСШ (Копичинці), де ми змагалися проти на рік старших суперників. Наша команда стала переможцем Першої ліги серед команд U-17. Це був один із найбільш пам’ятних моментів гри в ДЮФЛ України. У фіналі ми перемогли «Любомир» з Ставища.

Які враженням залишились від цього успіху на юнацькому рівні?

Ми безмежно раділи. До цього двічі посіли друге місце в групі й не змогли вийти в плей-оф. Робили правильні висновки, більше над собою працювали й завдяки цьому дійшли до успіху в Першій лізі. Я відчув важливий поштовх продовжувати свій футбольний шлях надалі. Крім того, мені дали індивідуальну нагороду кращого захисника турніру.

Хто потім з тренерів долучились до твоєї кар’єри?

Віктор Данилишин, Анатолій Мерена, Богдан Брикайло, Сергій Скалій. Першу лігу Україну на ДЮФЛУ виграв під керівництвом Михайла та Андрія Хоптових. Вважаю, що кожен із них по-своєму дали якусь частинку в моєму подальшому розвитку. Але хочу виділити Хоптових, з якими разом пройшли багато моментів, а наша команда досягла бажаного результату. Ми грали один за одного, відчували себе єдиним колективом.

Як згодом вдалося потрапити до «Куликова»?

Тренери запропонували кільком гравцям, зокрема мені, перейти до «Куликова». Ми з радістю погодились. Перші враження? Тільки хороші. Пригадую, що ми розпочинали з ДЮФЛ U-19, де також начебто все вдавалось. На жаль, війна нам зіпсувала перспективи, через що не змогли дограти чемпіонат.

Незабаром ти з’явився у структурі львівського «Руху». Як виник цей варіант?

Отримав запрошення від Михайла Дячука-Ставицького прийти на перегляд до команди «Рух» U-19. Пройшов літній збори, після чого мені запропонували контракт. Хвилювався щодо того, чи потраплю врешті-решт до «Руху», адже команда здобувала два чемпіонства. Розумів, що для мене це непростий виклик. Намагався конкурувати, наполегливо працювати. Робив від себе усе можливе, що надало впевненості. На щастя, вдалося стати повноцінним гравцем команди.

Розкажи про етап кар’єри за львівський «Рух». Наскільки конкурентним тоді був всеукраїнський рівень серед команд U-19?

Суперники були непрості, тож кожен матч був дуже відповідальним. Також неоціненним був досвід зіграти в Юнацькій лізі УЄФА. Дякую тренеру за довіру грати у всіх чотирьох матчах, де я провів дев’яносто хвилин у кожному. Це були поєдинки проти «Сараєво» та «Мідтьюлланна». Не передати словами емоції, які ми відчували. Слабких команд там точно немає. Три поєдинки, вважаю, нам вдалися добре. В першому матчі данці зіграли все-таки набагато краще (0:4). В другому ми показали характер і попри виліт змогли мінімально перемогти (1:0).

Як складались твої виступи за «жовто-чорних» далі? У твоєму доробку є також матчі за професійний «Рух-2», а також «Рух-3»…

У минулому сезоні наш склад був представлений вже в «Русі-2». Там я почав грати праворуч у захисті. За той час згадую лише позитивне, під керівництвом Івана Федика ми виглядали як боєздатна команда. Кожен підтримував один одного – навіть попри труднощі з виплатою зарплат ми виходили на поле, грали до кінця і зрештою давали результат.

Коли вам сказали, що «Рух-2» не гратиме стикові матчі за вихід до Першої ліги, якими були твої думки?

Спочатку не могли зрозуміти, чому так відбувається. Після останнього туру «регулярки» проти «Куликова-Білки» нам сказали, що в стикових матчах ми вже не гратимемо. Розмови про це були ще до того, але важко було в таке вірити. Чому так зробили – невідомо. Так, це неприємно, адже разом із хлопцями грали протягом цілого сезону, викладались на повну. Хотілось принаймні б дограти до кінця.

Шансів потрапити до основного складу «Руху» у більшості гравців не було?

Всю команду розпустили, тому кожному довелося шукати собі нові клуби. Троє хлопців перейшли до основної команди «Руху». Щодо того, чи мав я якийсь шанс – це запитання до тренерів. Я робив від себе все можливе протягом сезону і ще до цього в юнацькій команді.

Варіантів щодо продовження футбольної кар’єри вистачало?

Були можливості приїхати на перегляди до команд і Другої ліги, і навіть Першої. Я ж під час ухвалення рішення найбільше відштовхувався від базування клубу. Для мене важливо зараз бути на Львівщині або поблизу, адже потрібно закінчити університет (ЛДФУК ім. Івана Боберського). Я зателефонував Володимиру Дуткевичу й запитав, чи можливо пройти перегляд у міжсезоння.

Можна сказати, що ти повернувся туди, там де тобі було добре і де не вдалося завершити свій спортивний розвиток…

Так, тоді війна внесла свої корективи. Зараз же дуже щасливий знову бути частиною Куликова.

У «Куликова-Білки» на той час відбулися зміни на тренерському містку. Чи не було хвилювань, що можеш не підійти під вимоги штабу Сергія Атласюка?

Спочатку було складно. Знову до кінця не знав, чи будуть тобою задоволені. Тренуєшся в команді, але не мав гарантій, що підійдеш тренерському штабу. Старався постійно перемикатись безпосередньо на процес. З попередніх досвідів навчився, що потрібно просто викладатись на максимум і слухати все, що від тебе вимагають.

Напевно, довго пам’ятатиму пропозицію підписати контракт. Після спарингу з основною командою «Карпат» (0:1) Василь Кардаш і Сергій Атласюк сказали, що я їм підходжу, тож ми можемо підписати угоду.

Як оціниш стартову дистанцію від команди в Другій лізі України? Які матчі тобі запам’ятались, проти кого було найскладніше грати?

Старт не був дуже стабільним. Ми могли зіграти гарну гру, а після того могли і не найкращий матч мати. Я би виділив поєдинок проти київського «Атлету», коли після виходу на заміну зумів здобути для команди позитивний результат. Ті емоції, впевнений, запам’ятаються назавжди. Проти «Полісся-2» виїзну гру також би виділив. Зі знаком плюс можна оцінити й матч проти «Скали 1911».

Як тобі працювати в команді під керівництвом Сергія Атласюка? Що насамперед вимагає головний тренер?

Хороший тренер, працювати добре. В нас усіх одна мета, навколо чого разом згуртовані. В тренерського штабу чимало вимог, тому виділити щось конкретно складно. Головне – показувати самовіддачу на тренуваннях і під час матчів, слухати всі вказівки.

Попереду – зустріч проти ФК «Лісне» на «Арені Куликів». Що думаєш про суперника і які маєш очікування від прийдешнього матчу?

Гадаю, це буде хороший поєдинок. Має бути хороша боротьба з боку нашої та їхньої команди. Вони, як і ми, хочуть набирати свої очки. «Лісне» наразі на першому місці в турнірній таблиці. Буде важко, але зараз ми активно вивчаємо суперника, готуємось до матчу з ним. Налаштовані на позитив.

Від себе та від усієї команди хочу щиро подякувати нашим захисникам та захисницям, завдяки яким ми можемо грати футбол та жити повноцінне життя. А вболівальникам команди хочу подякувати за підтримку як і на стадіоні, так і під час переглядів трансляцій матчів. Ми граємо саме для них.

Інформаційний центр ФК “Куликів-Білка”