Іван Станкович поповнив склад футбольного клубу «Куликів-Білка» у літнє міжсезоння. Приїхавши до команди на перегляд, Іван дуже непогано себе зарекомендував у контрольному матчі проти львівського «Руха», після чого підписав повноцінний контракт з нашою командою. В крайньому матчі нашої команди Іван зрівняв рахунок у матчі з київським «Атлетом» і неабияк долучився до важливої перемоги нашої команди на виїзді (2:1). Більше того, за версією спортивного медіа sportarena Іван став найкращим гравцем матчу. У нашому інтерв’ю Іван детальніше нас знайомить зі своєю футбольною кар’єрою та розповідає про доволі незвичне хобі – мисливство у рідному Закарпатті.

Іване, як ти почав займатися футболом і чому вибрав цей вид спорту?

Можна сказати, що в мене особливого вибору не було. Батько свого часу грав у футбол, тому саме він мене привів на секцію. Батько грав за команду «Авангард» у чемпіонаті Закарпатської області і також фінансував команду мого села рідного села Стройного Мукачівського району. На жаль, районного футболу у нас наразі немає, тому батько цією командою уже не опікується. Свого часу я грав за районну команду рідного села: як і за юнаків, так і за дорослих. Спочатку у нас в селі була футбольна секція, а згодом я опинився у свалявській команді «Сузір’я», звідки потрапив в академію «Мункача».

Також перед футболом я ходив на секцію карате, але батькові це не дуже подобалось. Згодом і мені не дуже подобалося, бо я був маленький і інколи міг отримав «стусанів» (сміється).

Коли ти потрапив в академію «Мункача»?

Мені було 13 років. Будучи гравцем свалявського «Сузір’я», потрапив до Італії на один міжнародний турнір, де вдалося себе проявити. Згодом я опинився на перегляді в «Мункачі», де провів чотири роки, один з яких був в угорській Кішварді. Моє рідне село не входило в 50-ти кілометрову зону і через це мені не вдалося заграти в Угорщині. Якщо я правильно розумію, мене як легіонера розглядати тоді не могли. Пригадую рік тоді мав мороки з документами, після чого я повернувся до рідного Закарпаття. За «Мункач» я грав в ДЮФЛ. Категорію U-17 я пропустив, оскільки з U-16 мене перевели в U-19. Тоді нас тренував уже покійний Віктор Ряшко. Наскільки я розумію, тренеру команди я сподобався і це, можна сказати, був крок вперед у моїй кар’єрі. В загальному достатньо мені в юнацькі роки дав тренер Віктор Гейчик. Грав тоді, як і зараз, на позиції лівого-правого вінгера. Дуже рідко грав на позиції центрального нападника.

Чи багато тебе в футбольному плані навчив батько?

Він і зараз мене багато навчає (сміється). Це мій головний аналітик. Так було і в дитинстві, так залишилося і досі. Звісно, в дитинстві він мені дав багато. Мотивував досить строго.

Він тебе більше хвалить чи критикує?

Більше критики, але вона конструктивна. Якщо є за що похвалити, то він це скаже. Але зробить це доволі акуратно. Звісно, він дивиться усі матчі «Куликів-Білки».

Як ти потрапив в професійний футбол?

З академії «Мункача» перейшов в «Минай», який заплатив компенсацію за виховання футболіста. «Минай» тоді грав в УПЛ, Василь Кобін був головним тренером. Тоді я грав за «Минай»  U-19 і періодично тренувався з першою командою. За першу команду я двічі потрапляв до заявки на ігри, але в УПЛ так і не дебютував. За першу команду грав лише в контрольних поєдинках.

Чи вдавалися тобі матчі за «Минай» U-19?

Так. Були чимало дуже хороших матчів.

З «Миная» ти перейшов в першоліговий ФК «Ужгород»…

Так. Ми проходили навчально-тренувальні збори, але почалося повномасштабне вторгення росії на терориторію України. Команда «Ужгорода» на той час призупинила своє існування, мій контракт, як і всіх гравців команди, був анульований. Усі отримали статус вільних агентів. Згодом я повернувся в «Минай», звідки перейшов в ФК «Хуст».

«Хуст» тоді був учасником Другої ліги.

Так, ми вийшли з другої ліги у першу. В «Хусті» в другій лізі я став найкращим асистентом команди (Іван віддав сім гольових передач – авт.) і забив два голи. А в першій лізі було уже важче, оскільки рівень першої ліги, звісно, сильніший, аніж другої. Тоді команда вилетіла в Другу лігу, але я перейшов уже в «Агробізнес».

Як ти отримав запрошення грати за «Агробізнес»?

Після завершення чемпіонату в Першій лізі мені зателефонував головний тренер «Агробізнеса» Олександр Чижевський і запросив в команду. Але потрібно розуміти, що все це були орендні угоди, в тому числі і в «Хусті» я був в оренді. У мене був на той час ще повноцінний контракт з «Минаєм».

В «Агробізнесі» справи складалися непогано. Перше коло я був гравцем основного складу, забив гол харківського «Металісту». При чому гол забив в першому офіційному матчі за «Агробізнес». В другому колі в «Агробізнесі» у мене не було вже достатньо ігрової практики.

Чому, на твою думку?

Наприкінці зборів я травмувався і не набрав оптимальну форму. Більше того, у мене було уже завершення орендної угоди, тому клуб вирішив мене відпустити додому. Цю новину я сприйняв доволі спокійно, бо по останніх матчах я бачив, що ігрової практики у мене немає. Найкращу форму я тоді не набрав, оскільки був після травми і психологічно також тоді було непросто.

Зовсім скоро ти опинився в ФК «Куликів-Білка».

Мені зателефонував Сергій Атласюк і запросив на перегляд. Зіграв у товариському матчі з «Рухом», я був після відпустки, треба було себе проявляти. За «Куликів-Білку» я зіграв лише один контрольний матч. Мені запропонували варіант підписати контракт і можна сказати, що я взагалі не думав. В «Агробізнесі» чимало знають за «Куликів-Білку», тому я добре знав куди їду. Мої колишні одноклубники Іван Гаврушко, Віталій Теплий дуже добре відгукувалися про цю команду. Окрім того, я знаю, що це амбіційна команда, де я можу прогресувати.

Тобі вдалося розірвати контракт з «Минаєм» перед підписанням контракту з ФК «Куликів-Білка».

Так, добре, що вдалося це зробити. До Куликова я приїхав уже як вільний агент і зараз маю повноцінний контракт з клубом.

Наскільки вдалося команді перше коло чемпіонату?

Якщо відверто, то з турнірної точки зору все ок, але стрибки в іграх були. Вважаю, з «Самбором-Нивою-2» та з «Буковиною-2» ми очок не добрали. Це стовідсотково. А в загальному все зараз залежить від нас. Потрібно на зимові канікули піти в хорошому настрої.

Що скажеш про крайній матч з київським «Атлетом», де тобі вдалося відзначитись голом?

Якщо відверто говорити, то була дуже важка гра. Стан штучного поля був не найкращим і це, мабуть, було видно у трансляції. Штучне поле відверто не найкращої якості, м’яч постійно «дробив». В першому таймі пропустили гол, якого могло і не бути, але, добре, що в другому таймі забили двічі у ворота суперника і більше не пропускали.

Ти став кращим гравцем матчу за версією спортивного медіа sportarena. Тебе це здивувало?

Головне, що є результат. Мені важливо командні цілі, а не особисті результати.

Відійдемо трішки від футболу. Знаю, що в тебе є особливе хобі – мисливство з батьком в одній компанії. Як твої успіхи в цій сфері?

На мисливство з дитинства ходити не дуже любив, оскільки потрібно було прокидатися зранку. З часом мені це «прив’язалося». Зараз взагалі подобається з батьком ходити до лісу, не те, що на мисливство. Зауважу, що після повномасштабного вторгнення росії мисливство було «закрите», можна сказати заборонене. З жовтня цього року уже відкрили загонне мисливство. Це взимку, коли в певну ділянку лісу, заганяються кабани та іншу дичину. В основному полюємо на кабанів, а влітку у нас розвинена популяція косуль.

Скільки трофеїв мисливських є вже у тебе?

Кілька є, точної цифри говорити не буду. Зауважу що косулі – це лише самці. Молодих косуль ніхто не вбиває, стать і вік косулі ми визнаємо за їхніми рогами. По рогах видно скільки років самцю і яка його трофейна якість.

Кількість твоїх трофеїв на мисливстві можна порівняти з твоїми голами на футбольному полі?

Дуже цікаве порівняння. Думаю, що так. Вони рідкісні, але дуже цінні. Якщо ми йдемо на полювання то це я, батько та ще група людей. За давніми звичаями м’ясо ділимо. У нашому селі мисливство передається з покоління в покоління. Це добра чоловіча традиція, яку започаткували ще наші діди-прадіди. Якщо я буваю вдома, то на півдня з батьком в ліс можемо виїхати. Загонне мисливство у нас зараз відкрите.

Які у тебе ще хобі?

В селі маю ще гірський мотоцикл enduro. Катаємося вдома з друзями по горах.

Як адаптувався у Львові?

Жодних проблем, місто мені до вподоби. Користуючись можливістю, дякую нашим захисникам та захисницям за те, що можемо грати у футбол та жити повноцінне життя. А також щира подяка нашим вболівальникам, які нас підтримують в домашніх та виїзних матчах.

Інформаційний центр ФК «Куликів-Білка»