Одним з новачків «Куликова-Білка» у літнє міжсезоння став півзахисник Олег Ничипоренко. За його плечима – чималий ігровий досвід, оскільки за свою кар’єру достатньо пограв на професійному рівні. А граючи в аматорах за оржівський ОДЕК, у 2019 році зустрічався у Кубку України з «Юністю» з Нижньої та Верхньої Білки. Про свій цікавий шлях у футболі, а також про переїзд до нової команди Олег розповів в інтерв’ю інформаційному центру.

Олеже, на початку нашої розмови поставимо тобі завдання з зірочкою. Згадай як ти розпочинав займатися футболом.
Тато привів на футбольну секцію, коли я був в першому класі. З цього все і розпочалося. Уже детально не пригадаю як було. З сьомого по одинадцятий клас навчався в Києві в Республіканському вищому училищі фізичної культури. Тут і розпочалася моя футбольна кар’єра. Я дуже хотів туди поступити. Пригадую, попередній відбір тоді був в українському Криму у Феодосії, а останній відбір пройшов у Києві.

Сам я з містечка Радомишль, що в Житомирській області. Мій батько працював вчителем фізкультури, а його кум Сергій Борецький – футбольним тренером. Це також посприяло, що я пішов на футбольну секцію. Сергій Борецький зробив усе можливе, щоб я полюбив футболу у такому віці. Пригадую, коли приходив грати у футбол на вулицю, старші хлопці брати до себе мене не хотіли. Я був ще малим. Попросив батька, щоб завів на секцію.

Твій професійний розвиток розпочався саме в училищі…
Так. Ми там вчилися, жили і тренувалися. Згодом поступився в житомирський державний університет імені Івана Франка, але ще до випуску з училища отримав запрошення грати за команду з Житомира, яка на той час мала грали у другій лізі України.

Хто з тренерів зробив найбільший внесок в твоє становлення футболіста до того, як ти потрапив в першу професійну команду?
Олег Деревінський та Володимир Іжко. Вони дали усю футбольну школу.

Чи сподівався ти на запрошення у професійну команду, навчаючись в Республіканському вищому училищі фізичної культури?
Так, оскільки училище на той час було одним з найкращих в Україні. Туди поступити було дуже непросто.

На яких позиціях грав, коли навчався в училищі?
Грав лівого півзахисника, а потім почав грати на позиції опорного півзахисника.

Твоя участь у професійному футболі відклалася на кілька років, оскільки команда з Житомира, куди ти отримав запрошення, через фінансові труднощі зникла…
Це сумна історія насправді. Команда завершувала сезон на аматорах і мала переходити у професійний футбол. Виникли фінансові проблеми і команди не стало. Звісно, я був розчарований. Я пішов за тренером Миколою Подраним грати у чемпіонаті області. Там грав за різні команди. Дебютував у професійному футболі у 25 років, коли отримав виклик до волочиського «Агробізнеса».

З аматорського футболу ти отримав запрошення одразу у першу лігу.
Так, мене запросив Андрій Донець. Що цікаво, міг тоді продовжити кар’єру у футзалі в Екстра-лізі України. Грав за житомирський Інбев-2. Ми виграли аматорський чемпіонат України і шість людей з цієї команди, в тому числі і мене, забирали в першу команду. Грав на одному турнірі проти львівської «Енергії» і мені вдалося їм забити гол. Футзал мені подобається. Всі взимку переходили в зал. Виходило доволі непогано.

У 25 років ти постав перед вибором: або футбол, або футзал.
Так. Я вибрав футбол, оскільки в футзал можна пограти після завершення футбольної кар’єри. Перейшов в «Агробізнес». Спочатку було важко звикнути до навантажень, але згодом адаптувався.

Після «Агробізнеса» ти опинився у футбольному клубі «Малинськ».
На жаль, там пробув лише два тижні. У ДТП загинув президент команди Анатолій Онищук і доволі швидко команда перестала існувати. В Малинську жодного матчу так і не зіграв. Там була дуже хороша команда і, якщо відверто, були створені умови кращі, аніж були в «Агробізнесі». На жаль, ця трагедія похитнула команду. Сказати, що це був шок – не сказати нічого. Багато футболістів паралельно працювали в фірмах Анатолія Онищука. У мене теж була така пропозиція, а саме грати у футбол і паралельно працювати, однак я спочатку вибрав лише футбол. Ніхто не знав що буде далі з командою. Думали, що справу Анатолія Онищука продовжить його син, але цього не сталося. Коли не стало президента, команда ще зіграла кілька матчів на область. Команда хотіла перемогти у чемпіонаті Рівненської області, щоб в такий спосіб віддати шану президенту.

Наступною командою у твоїй кар’єрі був оржівський ОДЕК.
Тоді в цю команду перейшов з воротарем Богданом Когутом, який також був в Малинську. Під керівництвом тренера Володимира Поліщука йшли без поразок, однак під новий рік нам зателефонували, що розривають з нами домовленості, оскільки клуб не може виконати фінансових зобов’язань перед нами. Якраз тоді команду прийшов тренер Олег Шандрук, з яким у мене, якщо говорити відверто, склалися не найкращі відносини.

Будучи гравцем ОДЕКа, ти грав проти команди «Юність» Нижня-Верхня Білка у Кубку України серед аматорів.
Так. Пригадую ці матчі у 2019 році. Вдома в Оржеві ми зіграли 1:1, а на стадіоні імені Богдана Маркевича ми перемогли 1:0 і пройшли далі. Матчі запам’яталися тим, що «Юність» – хороша команда, яка має свій рівень. ОДЕК також тоді був на ходу. З гравців «Юності» запам’ятався лише Олег Панасюк, який тепер став моїм одноклубником.

Далі у тебе був «Епіцентр» і дуже хороші три з половиною роки у цій команді.
Я приїхав на перегляд, підійшов тренеру і там залишився на три з половиною роки. За тривалістю це клуб, у якому я пограв найдовше. Тоді був хороший колектив, було комфортно.

Чому покинув «Епіцентр» після трьох з половиною років?
У мене був підписаний контракт ще на рік, але через днів після підписання попросив, щоб його розірвали. Хотів щось змінити, отримати якийсь новий виклик для себе. Після того як розірвали контракт, вибрав варіант з вінницькою «Нивою», де зіграв один сезон.

З першої ліги України ти перейшов у другу.
Мене це не лякало. «Нива» була команда з завданнями підвищенням у класі. Хотів попрацювати з тренером Юрієм Ярошенком. Погравши сезон за «Ниву», зрозумів, що клуб йде не омолодження складу. Та й фінансові умови були уже не такі. Стратегія клубу – розвивати молодих хлопців, які грали в команді U-19.

Як у тебе виник варіант потрапити в команду «Куликів-Білка»?
Я не пропускав жодного відео, яке з’являлося про команду на youtube-каналі (сміється). Атмосфера всередині колективу по відео мені дуже сподобалася. Інколи, коли був час, дивився матчі у прямих трансляціях. Влітку вдалося поспілкуватися з Богданом Костиком і я приїхав до Куликова, де підписав контракт. Тут мені все подобається. Створені усі умови для розвитку футболіста. Команда має завдання і це дуже класно. Президенти команди Мирон Остапчак та Олександр Ролько також дуже амбітні люди, це імпонує.

Як тобі старт команди у професійному футболі?
Будемо старатися лише перемагати. Кожного дня тренуємось для того, щоб ставати кращими. Команда переходить на професійний рівень, потрібно трішки часу.

Чи розуміють новачки той футбол, який хоче бачити тренерський штаб?
Так. Можу в цьому усіх запевнити.

Чи був для тебе принциповий кубковий поєдинок проти вінницької Ниви?
Я б не сказав принциповий, швидше цікавий. Ти знаєш суперника, його тренера, філософію гри. Хотіли перемогти і пройти цього суперника. Радий, що нам це вдалося.

Завдяки чому перемогли Полісся-2?
Думаю, перемогли завдяки бажанню. Допомогло те, що краще за суперника зуміли реалізувати свої моменти.

Чого забракло, на твою думку, для того, щоб дотиснути «Пробій» у Кубку України?
Скажу банально – забракло одного гола. Пропустили два м’ячі, було важко відігруватися. Пенальті – це лотерея. У першому матчі нам пощастило, у другому – ні.

Які причини поразки бачиш у виїзному матчі з Скалою 1911?
Тренери проаналізують цю гру, проведуть теорію, висновки будуть зроблені.

Як тобі атмосфера на домашніх матчах команди? Наскільки приємно грати про вболівальниках?
Дуже. Багато було вболівальників на грі з вінницькою Нивою. Коли тебе підтримують грати значно легше.

Хто особисто тебе підтримує на домашніх матчах?
На перший матч приїжджала дружина. На жаль, через роботу вона не може бути присутньою на кожному домашньому матчі. Дуже хотів би подякувати усім вболівальникам, а особливо Збройним Силам України завдяки яким ми можемо грати у футбол, а вболівальники приходити на стадіони.

Інформаційний центр ФК Куликів-Білка